О расширении ареала белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Западной Палеарктике

• Main Author: Черничко, И.И.
• Format: Article in Journal/Newspaper
• Language: Russian
• Published: Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України 2003
• Subjects: Фаунистика; Blair; Kozlova; Vanellus vanellus; Siberia
• Online Access: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81713

Несмотря на то, что вид впервые описан как Charadriusleucurus Lichtenstein, 1823, определенные морфологические отличия пигалицы как от кречетки (Chettusiagregaria), так и от чибиса (Vanellusvanellus) все же дают основания выделять белохвостую пигалицу в отдельный род Vanellochettusia Brandt, 1852, а не Vanellus Brisson, 1760 (Козлова, 1961, Степанян,1990). Однако, в европейской орнитологической литературе все чаще используется латинское название вида Vanellus leucurus. До 1960-х годов гнездовой ареал белохвостой пигалицы охватывал отдельные участки южного Казахстана, Узбекистана, Туркмении, Восточной Сирии, Иордании, Ирака, Ирана и Афганистана. Поселения в Казахстане были наиболее северными областями гнездования в ареале, достигающими 48º северной широты (Козлова, 1961; Гаврин и др., 1962; Hayman et al., 1986). После 1960-х гг. и особенно после 1975 года залеты пигалицы в Европу стали более частыми. Это позволило авторам многих публикаций говорить о проявлении тенденций к расширению ареала белохвостой пигалицы (Glutz v. Blotzheim et al., 1975; Dean et al., 1977: Cramp, Simmons, 1983; Белик, 1989; Tomkovich, 1992; Hagemeijer, Blair, 1997). В этой связи, изменения, происходящие внутри ареала белохвостой пигалицы представляют определенный интерес, тем более, что факты залетов других видов куликов (Charadrius leschenaultii, Ch. asiaticus, Vanellus indicus, Hoplopteivs spinosus), которых тоже стали чаще регистрировать в конце 20-го века, позволяют предполагать существование общих закономерностей, наблюдаемых в последние десятилетия и анализируемых в данной статье на примере белохвостой пигалицы. Незважаючи на той факт, що вид вперше описано як Charadriusleucurus Lichtenstein, 1823, певні його морфологічні відмінності як від чайки степової (Chettusiagregaria), так і від чайки (Vanellusvanellus) все ж дають підстави виділяти чайку білохвосту до окремого роду Vanellochettusia Brandt, 1852, а не Vanellus Brisson, 1760 (Козлова, 1961, Степанян,1990). Однак в європейській орнітологічній літературі все частіше використовується латинська назва виду Vanellusleucurus. До кінця 1960-х років гніздовий ареал чайки білохвостої охоплював окремі ділянки південного Казахстану, Узбекистану, Туркменії, Східного Сибіру, Йорданії, Іраку, Ірану та Афганістану. Поселення в Казахстані були найбільш північними областями гніздування в ареалі, що сягали 48º північної широти (Козлова, 1961; Гаврин и др., 1962; Hayman et al., 1986). Після 1960-х рр. та особливо після 1975 року зальоти білохвостої чайки в Європу почастішали. Це дозволило авторам багатьох публікацій говорити про тенденції до розширення ареалу виду (Glutz v. Blotzheim et al., 1975; Dean et al., 1977: Cramp, Simmons, 1983; Белик, 1989; Tomkovich, 1992; Hagemeijer, Blair, 1997). З огляду на це, зміни, що відбуваються всередині ареалу чайки білохвостої, викликають певну зацікавленість, тим паче, що факти зальотів інших видів куликів (Charadriusleschenaultii, Ch. asiaticus, Vanellusindicus, Hoplopteivsspinosus), яких також стали частіше фіксувати в кінці 20-го століття, дозволяють передбачати існування більш загальних закономірностей, що спостерігаються в останні десятиліття і проаналізованих у цій статті на прикладі чайки білохвостої. The species was firstly described as Charadrius leucurus Lichtenstein, 1823, but according to certain morphological differences of this Plover from both Sociable Plover (Chettusia gregaria) and Lapwing (Vanellus vanellus) this bird can considered to be a separate gender Vanellochettusia Brandt, 1852 instead of Vanellus Brisson, 1760 (Kozlova 1961, Stepanyan,1990). However in European ornithological literature Latin name Vanellus leucurus is more common. Before 1960s the breeding range of White-tailed Plover covered only solitary parts of South Kazakhstan, Uzbekistan, Turkmenistan, Eastern Siberia, Jordan Iraq, Iran and Afghanistan. Kazakhstan settlements were the extreme northern breeding sites in the range, which extended till latitude 48 North (Kozlova, 1961; Gavrin et al., 1962; Hayman et al., 1986). After 1960s and especially after 1975 the flights of White-tailed Plover into Europe became more frequent. Basing on that fact, many authors spoke about the developing range extension (Glutz v. Blotzheim et al., 1975; Dean et al., 1977: Cramp, Simmons, 1983; Belik 1989; Tomkovich, 1992; Hagemeijer, Blair, 1997). Changes, taking place inside the White-tailed Plover range are of comparative interest because there are other Wader species, flying into Europe (Charadrius leschenaultii, Ch. asiaticus, Vanellus indicus, Hoplopteivs spinosus) and a number of their records has also increased in the end of 20th century. These facts allow presuming the existence of some general trend, analyzed by the example of White-tailed Plover.