Death penalty in Moscow state and Russian empire under the research of I. Malynovskyi: a penal aspect

• Main Author: Матвійчук, М. А.
• Format: Article in Journal/Newspaper
• Language: Ukrainian
• Published: Національний університет "Одеська юридична академія" 2020
• Subjects: Penal; Rus’; dvina
• Online Access: http://pyuv.onua.edu.ua/index.php/pyuv/article/view/628; https://doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.628

The article is based on I. Malynovskyi research of death penalty types within the penal perspective as criminal punishment in Moscow state and Russian empire. It has been also stated that death penalty in Kyiv Rus was not imposed whereas in Russia it was established by the Statutory Charter of Dvina (1397) for committing theft for the third time in a row. Pskov Judicial Charter, and further Moscow Codes (1497, 1550), expanded its application, but did not point the types. Council Code (Ulozhennia) of 1649 applied death penalty in sixty cases and pointed such simple and qualified types as hanging, drowning, burning, throat-filling with smelt, and digging into the ground. Death penalty application was on its peak during the era of Petro I, and its types were expanded with dismemberment, head cutting with a sword, the firing squad, breaking wheel, impalement, rib hanging, etc. Death penalty was applied by state courts as well as by ecclesiastical and feudal courts across Moscow state and Russian empire. Even though legislation did not regulate this application completely, the latter one was created by execution practices and by courts, which by 1864 had been the part of governmental administrative bodies, and by verdicts. Since death penalty was aimed at not only retribution for a committed crime, but at crime prevention through threatening of potential criminals, it was connected to rituals focused on torturing the convicts before, during and after their execution which was public, usually at squares. It was fulfilled by a deathman after an official has read the court verdict. As a rule, certain public officials were present. The deathman as well as the court officials were provided with state allowance. Each execution type acquired its own form which was applied throughout Moscow state and Russian empire with some differences. When Elizabeth, the daughter of Petro I, came to throne, death penalty application began to be limited. In the 19th century, after the judicial reform, death penalty was applied in the form of firing squad and hanging, and only within prisons at presence of a prosecutor and a doctor. In the beginning of the 20th century, especially during revolutionary events of 1905-1907, court and out-of-court application of death penalty by the state was drastically expanded. I. Malynovskyi, as a scholar, was quite determined in his position for its abolishment. Public authorities perceived this as the call for throwing them down, and, as a result, I. Malynovskyi was sentenced, and his academic thesis was destroyed by burning after the court verdict. Death penalty was abolished by Provisional Government on March 12, 1917. У статті за працями І. Малиновського розглянуто кримінально-виконавчий зріз видів смертної кари як кримінального покарання в Московській державі й Російській імперії. Зазначено, що в Київській Русі смертна кара не застосовувалась, а на теренах Росії вона була запроваджена Статутною Двінською грамотою (1397 р.) лише за один злочин - крадіжку втретє. Псковська Судна грамота, а за нею Московські Судебники (1497 р., 1550 р.) розширили її застосування, але видів ще не вказували. Уложення 1649 р. уже передбачало смертну кару в 60 випадках і вказувало на такі прості й кваліфіковані види, як повішання, утоплен-ня, спалювання, залиття горла розплавленим металом, окопування в землю. За Петра I застосування смертної кари досягло свого апогею, а види доповнились четвертуванням, відсіченням голови мечем, розстрілом, колесуванням, садінням на кіл, повішанням за ребро тощо. Крім державних судів, смертна кара на теренах і Московської держави, й Російської імперії застосовувалась також судами церковними й вотчинними. Хоча в законодавстві майже не регулювався порядок її застосування, його створила практика страт і суди, які до 1864 р. належали державним адміністративним органам, судовими вироками. Оскільки смертна кара мала за мету не лише відплату за вчинений злочин, а й запобігання злочинності шляхом залякування потенційних злочинців, вона була обставлена обрядами, що мали своєю метою наругу над засудженим як до, так і під час і після його страти. Страти здійснювались прилюдно, на площах, за загальним правилом катом, у присутності визначеного кола служивих людей, після оголошення дяком чи іншою служивою особою вироку суду. Кати, як і суд, спочатку перебували на так званому годуванні, а згодом на державному утриманні. Практика виробила й форми кожного окремого виду страти, які з тими чи іншими відмінностями застосовувалися на всій території Московії та Російської імперії. З часів царювання Єлизавети Петрівни застосування смертної кари стало поступово обмежуватися. У XIX ст. після судово-правової реформи вона залишилася лише у виді розстрілу й повішання та застосовувалася тільки в межах тюрем, у присутності прокурора й лікаря. Але на початку XX ст., особливо під час революційних подій 1905-1907 рр. її судове й позасудове застосування з боку держави різко зросло. І. Малиновський як науковець рішуче виступив за її скасування. Влада розцінила це як заклик до її повалення, вченого засудили, а його наукову працю за вироком суду знищили шляхом спалювання. Скасована смертна кара була лише Тимчасовим урядом 12 березня 1917 р.