| Summary: | У публікації проаналізовано будування Біломорсько-Балтійського каналу, на якому працювали в’язні з спеціальних примусових таборів для військовополонених і цивільних, в яких людей карали не через те, що зробили, а ким вони були. Будівництво тривало впродовж 1931-1933 років. Згідно з наказом Й. Сталіна, канал мав бути побудований протягом короткого терміну і коштувати дешево. Зазначено, що насправді концтабори не можна було назвати будинками і це не через погану атмосферу. Люди масово вмирали, а їх тіла кидали в бетон при заливці шлюзів та причальних стінок. Проте загальна кількість в’язнів не зменшувалася, оскільки постійно привозили поповнення. Ті, кому вдавалося зберегти життя, отримували травму на все життя. The publication analyzes the construction of the White Sea-Baltic Canal, on which prisoners from special forced camps for prisoners of war and civilians worked, in which people were punished not for what they did, but for who they were. Construction continued during 1931-1933. According to the order of J. Stalin, the canal had to be built within a short period of time and cost cheap. It is noted that in fact, concentration camps could not be called houses and this is not because of a bad atmosphere. People died en masse, and their bodies were thrown into concrete during the filling of locks and quay walls. However, the total number of prisoners did not decrease, as reinforcements were constantly brought in. Those who managed to survive were traumatized for life.
|
|---|